19 березня виповнюється 93 роки Еммі Андієвській - непересічній українській письменниці і художниці, авторці понад 40 поетичних і прозових книжок та понад 10 тисяч картин (Emma Andijewska).

Її картини виставлялися в багатьох країнах світу, вона є однією з найвідоміших у світі українських мисткинь, її роботи є своєрідні і неповторні, такі ж впізнавані, як і картини Марії Примаченко, Марка Шагала чи Пабло Пікассо, з якими часто порівнюють твори Емми Андієвської. Вона майже чотири десятиліття працювали на Радіо "Свобода" у Мюнхені під псевдонімом Галина Гордієнко.

Вона народилася в м.сталіне (нині - Донецьк), з 12-річного віку жила на Заході, відколи її батька - відомого українського хіміка-винахідника Івана Андієвського - застрелили енкаведисти.

Емма Андієвська розповідала в своїх інтерв'ю, як у шість років проілюструвала "Декамерона" Боккаччо, а в дев'ять вже перечитала всю світову літературу, в дитинстві її "вчили на росіянку". А у своїй творчості вона оперує лише українською. Знала, крім української і російської, ще дев'ять мов: німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, португальську, латину, старогрецьку і санскрит.

Майже все життя вона прожила в Мюнхені, не забуваючи про Україну, якій присвятила свою творчість. Україну вона почала регулярно відвідувати з 1991 р.

Коли Еммі Андієвській у 2018 р. вручали Шевченківську премію, Оксана Забужко написала "... мало хто з українців, молодших сорока, взагалі знає, хто це така і з чим її їдять. Старше покоління ще трохи пам’ятає, бо востаннє в нас діаспорних авторів рекламували на початку 1990-х, тоді ж і Андієвської кілька романів перевидали. З неї широкій публіці треба радити не вірші (то для філологів), а якраз прозу. "Роман про добру людину", "Роман про людське призначення" - це абсолютно першорядна європейська проза, без перебільшення, але хто їх читав, крім жменьки фахівців? А тимчасом у незалежній Україні Андієвська могла б стати культурним символом Донбасу! І якби той Донбас довгі роки не готували під Росію і регіон нормально розвивався, то в Донецьку давно мав би бути музей Емми Андієвської -
думаю, вона радо передала б туди свої малярські роботи, як це зробив інший великий митець-еміґрант, колумбієць Фернандо Ботеро: передав свої роботи на батьківщину, в рідний Меделлін, і тепер туристи з цілого світу приїздять туди "на Ботеро". Так і Донецьк міг би пишатися своєю уродженкою. Музей Емми Андієвської - це те, що варт закласти окремим пунктом у програму реінтеграції і реабілітації Донбасу. Його мають створити, коли, дасть бог, Донецьк повернеться під контроль України і вся нечисть звідти піде. На перспективу така ідея має бути.", - Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко).

Емма Андієвська каже, що на хвороби, старість та втому вона не має часу, бо мусить далі працювати для України.

Многая літа!