Як передать, Донбас, твою красу і силу,
і подвиги в труді синів твоїх ясних,
що у борні за мир незламні мають крила
й упевненість в ході для сонячних доріг.

Комбайна гордий гул і шахтарів обличчя,
що вкрив росою піт, і клич твоїх гудків,
і клекіт орлій домн, і сталі гомін вічний,
що лине в вишину із заводських цехів.

І рейок блискотінь під поїздів вагою,
і у вечірній час дівочий ніжний спів,
де в полі трактори залізною ходою
прокладують путі для пишних врожаїв.

Мені там рідне все – й Дінця зелені хвилі,
і шепіт яворів, і дальній дзвін копит,
і округа озер, степів картини милі,
й на обрії гаї, що серцю шлють привіт.

І неба вишина у хмар ажурній піні,
і квітів аромат в байраків тишині,
і у росі світань там хори солов’їні
нагадують мені далекі юні дні.

“Хто розплете тебе, моя ти косо руса?”
я чую пісню знов, і в’ється довгий шлях,
я бачу таткові козацькі довгі вуса
й шахтарську лампочку в натруджених руках.

До мене він схилив обличчя добре, миле
І в серце дивиться крізь одлетілий час…
О тату, тату мій, якби ти встав з могили,
ти б не пізнав його, свій зоряний Донбас!

Уже не кайла дзвін лунає у забої,
І коногона свист не протинає тьму
у штреків глибині, що знали ми з тобою,
коли життя було подібне на тюрму.

Нам силу мускулів машини замінили,
кругом шумить життя, подібне на весну.
Розкований народ розправив дужі крила
і світло дня приніс в копалин глибину.

Нам вільний труд дає усе, що серце хоче,
якби ти з нами був, о, як би ти радів!
І не землянок сум твої зустріли б очі,
а в майві теплім віт – котеджі шахтарів.

Мов весняна ріка, щасливі дні вирують,
блищить, шумить шосе в проміннях сонця грі,
на ньому біг машин, своїх машин, керують
хазяїни життя – веселі шахтарі.

На горду радість їх мені дивитись любо
і слухать шум знамен, що маком розцвіли
і все густіш димлять нових заводів труби,
як знак, що вільні ми, як ті гірські орли.

Так сяй же, сяй, життя, як прапор, пурпурово,
як сонце угорі, що не потоне в млі,
щоб передать могло моє од серця слово
всю велич і красу донецької землі!

В. Сосюра