12 янв в 12:10 РІДНОВІРИ УКРАЇНИ. :

2частина

Трипільське населення, пише М.Чмихов, пройшло стадію енеоліту,
або мідно-кам’яного віку (5–3 тис. до н.е.) Цей культурний
зріз характеризується відтворювальним господарством, зокрема мотичним землеробством з вирощуванням майже всіх сучасних зернових
культур, як тяглова сила використовували велику рогату худобу, «бик
тягнув рала, волокуші, сани» . Велику кількість моделей саней Трипільської культури знайдено в Буго-Дніпровському межиріччі, які, як передбачає Н.Б.Бурдо, «пов’язані з жертвопринесенням і
поховальним ритуалом» У цей час існував уже віз, хоча із
суцільними (без спиць) колесами; розвивається водний транспорт, про
що свідчать знайдені на терені Південного Бугу та на Осколі два човни,
видовбані із дерева У мідному віці зароджується ремесло –
металообробне, гончарне, виникають навіть центри у трипільських племен. Поліпшуються умови побуту, виникають піч, стіл, планується розміщення споруд У цілому М.Чмихов вважає, як і ряд інших археологів, що зародження і розвиток культури Трипілля припадає на періоди
неоліту та енеоліту. Відносно подальшої долі трипільської цивілізації вчені
вважають, що ця культура зникла, оскільки вона не засвідчена в подальших пам’ятках . Проте наш аналіз показав, що Трипільська культура поступово ввійшла в цивілізацію індоєвропейців, утворивши основу останньої. Арії, які прийшли в Трипілля, розвивали свою
культуру, в тому числі і мову, на трипільському субстраті.
М.Ґімбутас розглядає такожнеолітичнуКукутень-Трипільську культуру, пов’язану з балканським краєм. Її область поширення відповідає
лісостеповому поясу між Східними Карпатами і Середнім Дніпром і охоплює басейн Сірету, Пруту, верхнього і середнього Дністра і південного
Бугу в Північно-Східній Румунії та Західній Україні . Історично в літературі вживаються паралельно назви Трипільська культура (в
Україні) та культура Кукутень (в Румунії), вчена пропонує компромісну
назву як «Кукутень-Трипільська культура», через те що вони не мають
між собою суттєвих відмінностей. Ця культура, як уже зазначалося, відома з ХІХ ст., тоді було зроблено багато розкопок і знайдено розмальовану кераміку на півночі Молдови, в Галичині, в Буковині і Західній Україні. Дво- і трикольорові глечики і жіночі статуетки, яких було безліч уже
при перших розкопках, викликали міжнародну зацікавленість .
Дослідження багатьох шарів при розкопках свідчать про тривалий період існування цієї культури. Узагальнюючи дослідження українських, російських та румунських вчених, М.Ґімбутас відзначає, що пра-кукутен-
ський період згідно з радіовуглецевим аналізом починається у першій
половині 4 тис. до н.е. [там само, с. 215].
О.М.Трубачов також зазначав: «трипільська культура (ІІІ тис. до
н.е.), носії якої спочатку жили в басейні Пруту, Дністра та Південного
Бугу ... згодом розселилися на Середній Наддніпрянщині, Лівобережжі,
Волині, Південно-Західному Причорномор’ї» [255, с. 41].
Трипільські поселення знаходилися на чорноземі в Україні, де заняття землеробством було найкращим. Це були великі села, деякі з них мали
до 3 тис. мешканців та 200 будівель. Селянські будівлі розташовувались
по колу в кілька рядів, і в центрі була головна будівля, яка слугувала релігійним цілям або була будівлею старійшини племені. Житла будували із
глини, для багатьох малих родин дах тримався на сохах. Суттєвим для
всіх будинків було те, що всі вони мали високонакладенупідлогу із піщанистої глини. Такі підлоги часто обновляли, так що всередині будинку вони
ставали все вищими, але це дозволяло постійно тримати приміщення в
чистоті і без куряви [355, с. 124]. У будинку окремі приміщення слугували
для різних робіт. У цей час полювання відійшло на другий план, на перше
місце вийшла велика рогата худоба (37%), далі – домашня свиня (23%).
Вівці і кози займали в раціоні трипільців 15% [355, с. 127–128].
Початковий періодКукутень-Трипільської культури засвідчено в розкопках долини Прута та верхньогоДністра [332, с. 216]. Із селянськихформ
господарювання трапляються кам’яні жорна, зерна проса. Кістки свідчать
про одомашнених таких тварин як велика рогата худоба, свині, кози та собаки, трапляються поодинокі знахідки коня. Знайдені артефакти із міді, прикраси. Жіночі і рідко чоловічі глиняніфігури часто знаходяться у розкопках
[там само, с. 220]. Помітний прогрес засвідчено у всіх сферах у «класичному» періоді. Відкрито великі села на Середньому Дніпрі, на березіСинюхи,
притоці Бугу, в Молдові іін., що свідчать про суттєвий розвиток селянських
колективів в Кукутень-Трипільському комплексі. Зміна вологого клімату на
теплий і сухий [332, с. 221] створила вельми сприятливі умови для проживання. Поселення перемістилися з низин на другу річкову терасу, навіть на
підвищення, звідки огляд в далину сягав десятки кілометрів.
У ранній час Трипільської культури перевагу мало землеробство.
Це підтверджується культовими речами із розкопок поховань. У Три-
піллізнайдено чимало жіночих глиняних фігур, так званих «ідолів». При
їх виготовленні використовували у глині борошно, часто трапляється зерно, що свідчило про культ родючості поля. Ціфігурки є символом жінки
Праматері і богині родючості.
Трипільці вживали однаково часто в їжу м’ясо диких і домашніх
тварин. Серед домашніх тварин переважала свиня (25,5%), далі йде велика рогата худоба, молоко не відігравало великої ролі, зовсім небагато
трипільці вживали м’ясо овець та кіз. Вирощували коней, була і собака.
Вози як транспорт на Півдні Росії ще не були відомі [355, с. 127].
Поки колесо та колісні візки не з’явилися, використовували санки, також
і влітку. В.Кульбака та В.Качур, виходячи із даних археологічних розкопок, відтворили найдавніші форми колісного транспорту. Йому передували волокуші, які нагадували собою двополозові дерев’яні знаряддя для
транспортування різного вантажу взимку і влітку. Такі «санки» використовували трипільці, вони засвідчені у народному фольклорі слов’ян і трапляються у похованнях пізньокам’яного віку. На зміну саням-волокушам
прийшов колісний транспорт, який широко представлений в похованнях,
розкопаних по степовій смузі від Дунаю до Надчорномор’я і Надазов’я і
далі до Калмикії [140, с. 27]. Зазначені вчені відтворили на археологічному матеріалі розвиток колісного транспорту у вигляді візків чи шатервізків, починаючи від візків з суцільними дерев’яними колесами і закінчуючи колесами зі спицями. Погоджуючись з еволюцією колісного транспорту, засвідченого в деяких похованнях зазначеного регіону, все ж вважаємо, що зародження шатер-візків відбулося у індоєвропейців раніше,
до їх приходу на терен Південно-Східної Європи, як про це неодноразово
зазначала М.Ґімбутас. Оскільки арії мігрували зі Сходу у напрямку Західної Європи, то вони і долучили до місцевої культури візок як транспорт
пересування з використанням прирученого коня. Очевидно, що колісний
транспорт отримав подальший розвиток у Південно-СхіднійЄвропі, перші
знахідки якого належать до ХХХІІ ст. до н.е. [там само, с. 32]. Шатервізок, найзручніший для проживання і пересування скотарів-індоєвропейців, поступово набув сакрального значення і ввійшов у їхніміфологічні та
релігійні вірування. Цей вид транспорту широко засвідчений у ямній та
катакомбній культурі [с. 13–28]. А втім, не можна відкидати з рахунків і

варіант зародження колісного транспорту і приручення коня у автохтонного населення Трипілля одночасно з приходом аріїв, оскільки вважається, що зазначені явища в техніко-економічному поступі мають поліцентричний характер і можуть виникнути в різних місцях [140].
На наступному етапі, головному (біля 2300–1900 рр. до н.е.), починаються господарські зміни у мешканців Трипілля. Це розквіт в розвитку всієї Трипільської культури. Багато свідчень отримано від поселень на
Подолі і на правому березі Дніпра.
Населення жило осіло, навкруги помешкань було землеробство, яке
виконувало суттєву роль. Але починається господарська перебудова. Великі стада худоби вимагали іншого догляду. Цей скот потребував справжніх
угідь, у тойжечас свиней легкоможна було тримати навіть у лісі. Для нових
господарських потреб слугував кінь. Його роль, як свідчать розкопки, суттєво збільшилася. Конінеобхідні були як засіб пересування; помічникомпри
догляді за великими стадами стала собака. Удосконалюються сани.
Т.С.Пассек упорядкувала велику кількість археологічного матеріалу із ЗахідноїУкраїни, який класифікувала як раннє, середнє і пізнє Трипілля [185].
Останнє має елементи Курганної культури, про що йтиметься нижче.
Пізній ступінь Трипільської культури (1900–1700 рр. до н.е.) знаменує собою тотальну перебудову господарства. Трипільці живуть уже не в
великих селах у міцно складених будівлях, а в хатах, занурених наполовину в землю у вигляді овальної та прямокутної форми. Основа розвитку
культури засвідчена від лісостепу північних районів до відкритих степів
біля Одеси на Чорному морі [355, с. 128]. Збільшилася роль овець та кіз,
цінною стає велика рогата худоба. Освоюються обширні площі пасовищ,
необхідною є швидка рухомість. Кінь залишається важливим транспортним засобом, що тягне за собою на санях побудовані хижі або курені.
Землеробство, а також полювання відіграють підпорядковану роль.
Складовою Трипільської є Дніпровсько-Донецька культура, яка бере
свій початок із розкопок в 1933 р., зроблених біля Маріуполя. Тут знайдено кладовище, що належить до неолітичного періоду, сьогодні таких пам’яток близько 200 свідчень, людність того часу в нижньому Дніпрі та
басейну Донецька і в Криму свідчить про давньоєвропейських кромагнідів, які не належать до групи мезоліту, що тут жили.
Імовірно, що Дніпровсько-Донецька культура зародилася в лісостеповому просторі. Вчені виділяють кілька періодів. У ранньому флора
та фауна свідчать про лісові умови поблизу річки. Заняттям людей були
полювання та рибальство. Із тварин відома рогата худоба, про культурні
рослини ще нічого невідомо [332, с. 230].
Середній період характеризується прирученням свиней, а також
малої худоби, можливо, овець [там само, с. 230], що засвідчені в Криму.
На островах Дніпра були відомі домашні тварини (крім коня). Охота та
рибальство все ж відігравали суттєву роль. У цей же час поширюються
поселення Дніпровсько-Донецької культури. Поселення, як свідчать розкопки, знаходилися в долинах Сож, верхнього Дніпра і середньої Прип’яті та в Криму. Місцеві варіанти цієї культури помітні в ділянціДніпровських порогів і Азовського моря, біля Черкас, на Волині і в районі Києва,
а також у місцях Гомеля-Чернігова і долини Донецька [332, с. 230].
До пізнього періоду належать розкопки кладовища біля Маріуполя. Кінець Дніпровсько-Донецької культури настав у зв’язку з експансією Курганної культури із степових смуг до Азовського моря і Дніпра
[там само, с. 231]. Курганна культура поступово просувалася на північ,
сліди Дніпровсько-Донецької культури залишаються на цю добу лише в
районі Києва, Чернігова і Гомеля, а також на Волині.
Під кінець класичного періоду Трипільської культурипоявляються
чужоземні елементи, риси, властиві Курганній культурі євразійських степів [332, с. 225–226]. Їх частка була напочатку невеликою, але вони поступово заполонили багато розкопаних місць в Україні та в Молдові.
Курганна культура досягла верхнього Дніпра на заході і потім всієї територіїТрипілля.
Зміна господарства привела до зміни соціальної структури населення. Люди Трипілля в ранній і час розквіту жили по селах. Серед них
були і заможні селяни. Але все було невеликих масштабів і влада обмежувалася малим простором. Могили були однаковими і чимось особливим не виділялися. Тепер же на передній план виходить військове утримання
Навигация (1/2): далее >
Сообщество: РІДНОВІРИ УКРАЇНИ.
Канал: Язычество
41 0 6 2

Комментарии (0)

Показать комментарий
Скрыть комментарий
Для добавления комментариев необходимо авторизоваться
Санта-Барбара
Построй самый большой и красивый мегаполис!
Версия: Mobile | Lite | Touch | Доступно в Google Play