Осіннє небо заволожить
Вуста закоханих в минулім
Я залишився там чи, може,
Мене отам були забули...

Під небом ночі Восени
В розмаях міста, де родився
Лишилась у червоній ти
Та я у пам'яті лишився

Стілець, мотузка, яд, ножі
І все таке не ідеальне
Та ти у куртці цій вночі
Слова твої такі сакральні

І ми, що ще раділи дням
Не граючись у те, що буде
В твоїй душі лишив я храм
Та інші в ній тепер є люди...

Туманить місто, вколо сумки
Туманом овиває дім
Та біль зривається від думки
Що храм зруйнований і дим

Легені лиш мої полонить
До твоїх вже не досягає
А я в твоїм іще полоні...
В тобі живу, в тобі вмираю...


Роками знищуєм себе
Самі собі дали старіти
А пам'ятаєш, як мене
Лиш ти навчилася живити...

Я пам'ятаю стільки всього
Деталі вже такі яскраві
Я пам'ятаю всю дорогу
Я пам'ятаю кожну страву

Я пам'ятаю, у тумані
Тебе чарівну та мою
Тебе найкращу та кохану
Я в днях отих лишивсь, живу...

Опісля я блукаю містом
Яке мені без Нас чуже
І так хотілося би "злізти"
Та потребую сам тебе...

Який би шлях ти не обрала
Куди би не пішла, та знай
Без тебе світу цього мало
Для інших, сонце, не палай...

І, якщо стане теж погано,
Вертай до мене, знаєш де
Нам непотрібні всі ці шрами
Торкнись долонями мене...