Комментарии (20)
Гоголь писал: “...Сам не знаю, яка в мене душа, хохлацька чи російська...”
А вот, что писал Тарас Шевченко
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
З цього вірша випливає не лише висновок про національну глухоту (Всі оглухли-похилились В кайданах… байдуже…), а й про те, що геніальні Гоголь і Щепкін також були далекі від болісних Шевченкових турбот про збереження й розвиток рідного Слова, як осердя самозбереження й відродження нації.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
Сучасні шевченкознавці вважають, що, не надаючи, очевидно, цим рядкам літературно-програмового значення, Шевченко окреслює в них нову тенденцію у своїй поезії періоду «трьох літ» — наростання сатиричного елементу. У Гоголі він бачив великого сатирика, себе представляв тим, хто оплакує зганьблену батьківщину. Звідси випливає Шевченкова антитеза:
Ти смієшся, а я плачу.
А вот, что писал Тарас Шевченко
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
З цього вірша випливає не лише висновок про національну глухоту (Всі оглухли-похилились В кайданах… байдуже…), а й про те, що геніальні Гоголь і Щепкін також були далекі від болісних Шевченкових турбот про збереження й розвиток рідного Слова, як осердя самозбереження й відродження нації.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
Сучасні шевченкознавці вважають, що, не надаючи, очевидно, цим рядкам літературно-програмового значення, Шевченко окреслює в них нову тенденцію у своїй поезії періоду «трьох літ» — наростання сатиричного елементу. У Гоголі він бачив великого сатирика, себе представляв тим, хто оплакує зганьблену батьківщину. Звідси випливає Шевченкова антитеза:
Ти смієшся, а я плачу.
Для добавления комментариев необходимо авторизоваться
Врата Драконов
Пройди сквозь Врата Драконов и окунись в мир магии...