Блог Remember_me

Нєєє.... свого достатньо

Я всю жизнь заглядывал людям в глаза, а ведь это единственная часть тела, где, быть может, ещё пребывает душа.

Ще вчора була я висока, як вежа.
Здається, ще трохи - дістану зеніт.
І раптом, як вибух, - обвал і пожежа.
...

Вимріяна і близька донині,
Незнайома, але й знана теж,
Заховавшись в довгій самотині,
...

... Тепер я знаю, що назавжди нічого не буває. Знаю, що люди приходять і йдуть. Так, іноді залишаються. Одні на довго, інші не дуже. Але йдуть всі. Знаю, що одна і та ж людина, може тебе сьогодні любити, а завтра ненавидіти. Можливо, навіть з насолодою спостерігати, як ти корчишся від болю, тому що болить саме через неї. І не тому, що ти змінилась, а тому, що людина стала іншою. Знаю, що можна починати...

Помилка в тому, що ми всі чекаємо змін від інших людей. От зараз все зміниться, і людина зрозуміє, що робить боляче, стане більше берегти. Почне тебе цінувати, не мовчати, а говорити про те, що відбувається в середині, що відчуває, що думає. І обов'язково, говорити те, що ми так хочемо почути: які ми особливі, важливі, як хоче бути з нами, починати спочатку і т.д. А коли цього немає, кажемо...